На сайті офіційного інтернет-представництва Президента України з’явилося одразу кілька петицій щодо заборони дистанційної освіти. Усі вони мають різний рівень агресії у тексті, проте неволодіння предметом, тобто розумінням того, що є дистанційна форма освіти та як вона має впроваджуватися відповідно до законодавства, знаходиться приблизно на одному рівні.
Ми вважаємо подібні петиції маніпулятивними, такими, що вводять в оману г
ромадян, які не знають освітнього законодавства, і несуть в собі заклик до порушення прав на освіту одразу кількох категорій учнів.
Однією з можливостей, яку відкривала перед системою освіти й суспільством загалом перша затверджена КМУ Програма розвитку системи дистанційного навчання 2004-2006 р( постанова №1494 від 23.09.2003 р.)
, стала нагода
“розв'язати окремі соціальні проблеми, зокрема забезпечити соціалізацію та психологічну підтримку засобами дистанційного навчання проблемних груп населення - громадян з особливими потребами”,
а також створити умови усім громадянам для безперервної освіти впродовж життя. На виконання програми розробили перше положення про дистанційну форму освіти і відкрилися перші дистанційні заклади, з’явилися перші курси для різних категорій громадян. Проте у закладах загальної середньої освіти дистанційне навчання стало “мертвонародженим”, оскільки положення дозволяло лише створювати різні регулюючі нормативи.
З розвитком технологій та у процесі гармонізації українського законодавства з міжнародним, у сфері захисту прав людини загалом та прав дитини зокрема, у квітні 2013 року скасовується положення 2004 року та затверджується нове Положення про дистанційне навчання(наказ МОН № 466 від 25.04.2013). Воно за змістом просто революційне, оскільки розширюється і конкретизується коло учнів для його застосування:
“Дистанційне навчання організовується для учнів (вихованців), які:
з будь-яких причин (стан здоров’я, проживання за межею пішохідної доступності до ЗНЗ, надзвичайні ситуації природного або техногенного характеру, воєнний конфлікт, проживання (перебування) за кордоном (для громадян України);
за результатами останнього річного оцінювання навчальних досягнень опанували програмовий матеріал відповідного класу на високому рівні (10, 11, 12 балів).”
Його поява мала би спричинити справжній бум, проте подія пройшла непоміченою, хоча програми щодо технічного переоснащення закладів освіти писалися на усіх рівнях влади з завидною швидкістю і так само швидко “помирали” десь між стосів інших паперів.
Після Революції Гідності система освіти отримала новий поштовх для розвитку, а громадські активісти та організації, користуючись можливістю, почали проводити інформаційно - просвітницькі кампанії. Назріли зміни до існуючого законодавства і Положення теж отримало доповнення щодо його застосування:
“на тимчасово окупованій території України або у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, тощо) не можуть відвідувати навчальні заняття в ЗНЗ”.
З ухваленням у 2017 році ЗУ Про освіту можливості для розвитку альтернативних форм освіти значно розширилися, а у школи з’явився в одній особі власник і той, хто забезпечує матеріально-технічне утримання - органи місцевого самоврядування. За рахунок активності громадських батьківських організацій та рухів і зрозумілої адреси для вимог, пропозицій, запитів та звернень у багатьох містах відновилися “поховані” та затвердилися нові програми з оснащення кабінетів, а рекомендації МОН 2016 року стали відправною точкою.
Батьки згадали про дистанційну форму і дедалі частіше почали відмовлятися від очної форми освіти своїх дітей, мотивуючи такі кроки можливістю вільного вибору курсів, закладів та методів отримання знань. Це особливо зручно у першу чергу для дітей з інвалідністю і тих, хто перебуває на довготривалому лікуванні, проте не для усіх доступно, оскільки дорого.
Школи, де цінують інноваційні методи, звернули на проблему увагу і почали впроваджувати дистанційні технології для хворих учнів, під час карантинів та для популяризації своїх закладів. На жаль, це були поодинокі ентузіасти у комунальних закладах освіти. Переважно “дистанційка” працювала у приватному секторі.
І ось настав березень 2020 року, ВООЗ оголосили пандемію коронавірусу у світі. Україна запроваджує тотальний карантин, а заклади освіти усіх рівнів та форм переходять на дистанційну форму відповідно до Положення та наказу МОН. Підготовленими виявилися ті поодинокі ентузіасти та приватні заклади, які дистанційну форму освіти впровадили від створення. Переналаштувалися та вийшли на новий рівень викладання законослухняні педагоги та ті, хто давно хотів працювати з дистанційними технологіями, але вагалися. Решта - чекали на «вихід» з карантину у квітні, а потім у травні, пробігом скидаючи до месенджерів стоси завдань без пояснень та консультацій.
Діти виснажені, батьки обурені, а окремі вчителі знайшли винних у Положенні про дистанційну освіту. Додали “до вогню олії” фейкові повідомлення у пресі щодо, буцімто, переходу усієї системи освіти виключно на дистанційну форму.
А потім почали з’являтися петиції - абсолютно маніпулятивні й такі, що не можуть бути підтримані Президентом з двох причин:
це не є його компетенція;
дистанційна форма освіти діє лише за певних умов, перерахованих вище, і її скасування порушить права частини дітей та дорослих на безперервну освіту протягом життя.
Та не стільки проблема появи петицій спонукала ГО “Основи свідомості” до цього звернення, як масове розповсюдження їх текстів у батьківських мережевих чатах з нечесними відгуками на систему дистанційної форми освіти та закликами підписати.
Чому ці відгуки ми вважаємо нечесними?
Тому, що вони переважно не віддзеркалювали реальний зміст системи, а лише рівень її запровадження(радше незапровадження) у відповідних закладах.
Чому маніпуляція?
Якщо певна школа не спромоглася забезпечити технічно та методично віддалені робочі місця педагогів для проведення уроків онлайн, якщо певні педагоги не спромоглися опанувати дистанційні методи викладання та створення презентацій за допомогою безкоштовних сервісів Google, виникає 2 варіанти реагування на проблему:
перший - виправити ситуацію та забезпечити процес із запізненням(до речі, така можливість була у період канікул від 21 до 31 березня);
другий - скидати завдання на самоопрацювання до месенджерів доки не урветься терпець батьків через перевантаження їх та дітей, після чого плести інтриги та маніпулювати інформацією.
Відповідальні педагоги обрали перший варіант, а “підприємлива” решта вирішили йти проти законодавства та інтересів учнів до кінця.
Результатом стали ці петиції. Не важливо навіть, хто їх складав - батьки чи педагоги. Їх поява є результатом безвідповідального ставлення окремих керівників закладів освіти та педагогів до своїх посадових обов’язків. А підтримка батьків не забариться, якщо вони для себе визначили два виправдальних аргументи:
перший - нам сказали, що це закони погані, значить так і є, буду, як решта;
другий - це все неправильно, діти мають навчатися у школі, тому карантин прирівняли до канікул, а насправді просто позбавили себе зайвого клопоту контролювати та підтримувати дитину у новому для усіх процесі отримання знань.
Тож маємо до вас пропозицію: отримуйте освіту у будь якій формі, адже гасло “знання - сила” не втратило своєї актуальності і не може втратити ніколи. Але завжди перевіряйте достовірність інформації, шукайте підтвердження фактам та спростовуйте фейки і вами ніхто не зможе маніпулювати.
Comments